Пройшло декілька років після розпаду союзної імперії і попри те, що небо над планетою все ще лишалося похмурим й повним зловісних ознак, Великі Посвячені індоарійці вирішили направити на свою прабатьківщину Україну – духовний свій храм – Колег своїх, місіонерів.
– Знайте, – говорив їм, благословляючи, пізнавший істину найстарший. – Україна в центрі Західної Євразії, Європи і Великого шовкового шляху. У неї деїстичне місце між Сходом і Заходом – складовими живого Всесвіту. Хоча й перебувала вона багато століть в обіймах свої хитроумних сусідів, її суть лишилася незмінною, оскільки територія її природно сакральна – для оновлення духовних горизонтів Європи й Азії. Тому поєднує їх Золотою ниткою. З початком епохи Водолія – ери насправді духовного Оновлення, інволюція в Україні породила еволюцію. Отримавши Божественну благодать, особливо сильним стає духовно-енергетичне поле її землі, що дозволяє поновити також гармонію колись порушених протилежностей і синергію двох материків. Звісно, це не проста місія. Ви отримали просвітлений досвід, щоб обійтися й без підтримки – добре в нас навчалися. Тож повертайтеся на землю предків, до наших побратимів, – разом ви – цілісний організм, – і в єднанні проведіть просторово-часову авбару – медитативно-символічний діалог з Вищими силами верхнього світу й народом. Така подія – з низки подій… Певен, що Україна зможе понести свою вість на азійський і європейський континенти, а народи їх це оцінять і віддадуть їй належне.
Світлий лік і дивна кротість його погляду несли потік великої радості, доступної лише одному його духу. Він передавав безкінцеву доброту й усіх присутніх досконалих його сивоволосих Колег, перебуваючих напівколом поруч шафранно вдягненого.
– Знайте, хоча і піддався народ України асиміляції, впливу минулих й існуючих цивілізацій, спустошливі війни опалювали його землю й проводилися масштабні чистки, архетип його і закладені природою життєві процеси лишилися незмінними, а серце так само наповнене чуттєвою добротою. Народ також став отримувати життєву силу і вихор нового буття охопив всю країну, минулий вік такої схильності до неї не проявляв. Йде велике ментальне її Оновлення в насправді духовному світлі, чому свідчать ясні знамення й поява з неземних висот найбільш досконалих її дітей-вісників з досить високими природними здатностями, чесними думками і відчуттями. Завдяки незрівнянному їх розмаху, вони – майбутні духовні лідери і національні сили країни. Відібрати їх природну енергію не в стані ніхто. Разом з тим, коли одна частина народу прямує до вершини епохи й утверджує життя єдністю духовного і матеріального в потоках нового часу, друга продовжує зваблюватися культом матеріального. Але ж речам ніколи природу не перемогти й духовне через них не пізнати… До того ж, їх мало цікавить суть свого буття, вони шукають здебільшого задоволення без щастя, щастя без знань і знань без вищої мудрості. Скільки людей ще в омані…
Лік найстарше просвітленого охопила ледь вловима смута й відразу зникла. Морально не повчаючи, щиро і відкрито виказуючи свої таємні і глибокі відчуття, він продовжив:
– Сама впорядкованість між Всесвітом і Людством порушена, світ перебуває в стані загальної кризи, яка системна і лише людського походження, оскільки в природі не має протиріч. Тож може бути розв’язана самою людиною. Добре, коли духовною і з знаннями епохи Водолія. Все воно відкрите кожному, простим і смиренним – для всіх реально земний світ може стати більш широким, багатогранним і справедливим у всій вселенській широті. Адже людина здатна бути розумною й серце її може бути змінено назавжди. Разом з тим, знайомство її з новими знаннями, а також духовною енергією і триєдиним Буттям належить надавати в міру, щоб не звелася з розуму і не стала знаряддям розрухи. Щоб не боялася того, що було недосяжно. Натомість, придайте нашим побратимам сили й опирайтеся на праведних і найбільш обдарованих, свободомислячих і тих, у кого не затуманений зір, хто має бажання й ентузіазм піднестися. Лікуйте живих серед мертвих. З низькими, злими й користолюбивими справи не майте – вони крадуть час у життя, для них він ще не прийшов.
Продовжуючи випромінювати внутрішнє світло, легким жестом він вказав на невеличкий туб зі шкіри, що знаходився на сріблястій маленькій тарелі.
– Наші предки залишили нам доброчесні заповіді – воістину дані в божественній геніальності. Вони – скарб всіх їх нащадків. Настав час повернути їх нашим побратимам – тепер шлях у них не легкий і не короткий. Це буде справедливо…
Три рази поклонившись, потім підвівши руки до неба руки й відзначивши руну життя на рівні серця, Великий Посвячений проголосив:
– За все – хвала Творцю, все, що є – то Його воля і є Його світло! Будьте благословенні в задумці чесній на благословенній Україні!
Молодим Адептом володіла всезростаюча радість своєї місії, а незабутні й одухотворені слова найстаршого серед посвячених, глибоко проникши в молоду природу, заставляли відчутно стукати серце. Він стояв на вершині пагорба Святого Міста, що розкинувся на берегах звивистого повноводного Дніпра, дивився на задніпровські далі і відчував дихання природи й голос Вічного. Коли сонце розпочало свій хід піднесення і стало підніматися із-за горизонту по чистому безхмарному небу, він повернувся в табір до своїх Колег, щоб в його зеніті продовжити священний процес вищого духовного відродження.
Впорядковано і вироблено установою Magisterium
“Центру «Євро-Азія» – III тисячоліття»