Про культуру і Мегакультуру
13.08.2012

 

Власне, люба розмова про КУЛЬТУРУ - систему морально-духовних уявлень і знань того чи іншого народу, тобто культ того, що природно отримали і таким же чином дотримуються, - завжди буде не завершеною, бо у своїй суті вона невичерпна. Невичерпна доти, доки існуватиме саме Людство, буття якого є буттям, насамперед, у культурі, якій завжди передують її ж таки духовно-магічні витоки (вона живиться силами із трансцендентних глибин). Коли ж вона надає змогу мислити масштабно в часі і просторі, передбачає спільну участь у створенні високих духовних цінностей людини на планеті Земля і її піднесення, то - МЕГАКУЛЬТУРА. В ній є те загальне, що й в існуючих культурах, те загальнолюдське, навіть  вселенське, що руйнує всілякі умовно-штучні бар’єри і посилює взаєморозуміння між народами.

 

Звісно, за формою свого вираження і оригінальністю розмаїття культур у світі досить багато, одначе всі вони схожі за змістом. Звідси, всі ми - вихідці з однієї культури. Тому їх розуміння поєднує людей величною метою самого життя і призводить як до сприйняття кожної з них, так і єдиної вищої - МЕГАКУЛЬТУРИ. А оскільки процеси в місцевих, локально-національних, бінаціональних культурах, подібно загальносвітовим, розвиваються шляхом консолідації й інтеграції народів і їх культурний ареал зростає, то й Світ відкривається їм виразніше і повніше.  Головне – для збереження життя на планеті Земля.

 

Поза сумнівом, нова епоха Водолія продовжить віддзеркалюватися піднесенням національних культур, духовно-етичними їхніми зразками, бо подібне - народжує подібне. Людський розум, розбуджений передовою живою культурою і нинішньою жорстокою необхідністю започаткує саме ту систему суспільних відношень, стосунків і цінностей між людьми та їхніми країнами, які нададуть досить суттєві і реальні можливості вирішувати не лише їхні особисті проблеми, але й загальнолюдські глобальні кризові (АЕС Чорнобильська і Фукусіма-1) - фатальні питання їхнього життя.

 

Що ж стосується України і її народів, які є носіями різних рівнів субкультур, то  мирна відкритість їхніх стосунків іншим культурам відіграє лише позитивну роль, як і сама ідея єднання для виживання. Століттями вони засвоювали і об’єднували культуру та освіту Заходу і Сходу.

 

Природне прагнення народів до вищого рівня свого розвитку через передову світову культуру, МЕГАКУЛЬТУРУ (цей найвищий храм буття), було й залишається. Перлини загальнолюдської культури, МЕГАКУЛЬТУРИ, є свідчення саме духовного злету людини, яка усвідомила свою велич. Одначе у своїй суті культура має й матиме - це святе - національний характер, навіть культурний націоналізм, так як мова і культи, наприклад: культ Батьківщини, культ порядності, культ праведників і заступництва. Тому національні культури з високими помислами віками й підживлюють загальнолюдську культуру, з якої народи і нації запозичують для себе найбільш цінне і їм вкрай необхідне. А так як є частками  природи, то й для себе вони потребують постійного обміну, міжкультурного впливу і подальшого взаємозв’язку. Ось чому, живучи і зростаючи на національному грунті, час від часу й виникають світові шедеври - творіння роду людського, створені духом-натхненником, духом особливої любові й віри, якими захоплюється світ. Їхня енергія діє поза простором, навіть поза часом, оскільки  збагачують світ, хоча й прославляють, у першу чергу, рідну землю і свій народ. Такі шедеври є вищим надбанням людства, чудовим прикладом йому служіння. Як приклад - вселюдське служіння художників, композиторів, архітекторів, майстрів сцени, кіно і спорту, поетів та письменників, до яких приєднуються в наш час фахівці новітніх високих технологій. Всі вони через збуджуючу свою енергію і свою величну творчість по праву і справедливо стали часткою культури найрізноманітніших народів, увійшовши в скарбницю світової культури. Їх розуміли і розуміють, ними пишались і будуть пишатися.

 

Разом з тим час потребує й від політиків і геополітиків та представників релігій більш рішучих кроків на шляху до такої ж вселюдяності і демократичної відповідальності. Спільно могли б спрямувати вони не лише свою свідомість і особистий творчий розум, але й таланти народів, яких представляють, і їхні вірування до значно більшого взаєморозуміння, взаємовигідного партнерства та плідної співпраці, бо їх культура разом зі справжнім мистецтвом, зокрема літературою, є досить дієвим засобом для передачі не одної віри чи політичних ідей. Вища культура вимагає й від них відповідної поведінки. Наступила нова епоха Водолія – епоха розповсюдження Розуму. Вона має свою «задачу-місію» - поглиблення об’єднання народів різних культур і їх віросповідань, але ніяк не злиття. Цей об’єктивний процес від людини майже не залежить. Об’єднання зусиль для продовження життя різко посилиться.

 

Ще з прадавніх часів тіло людини еволюційно розпочало наповнюватися енергією реальних сил верхнього світу – духом і духовністю. Як наслідок, розум і свідоме сприйняття вдосконалювалися, а світ отримував все більше порядку, єдності (unita) та цілісності (totalita). Відбувалось включення народів одного типу цивілізації в іншу. Одночасно посилювалась роль духовно-культурних центрів. В них народжувалися й виховувалися величні представники Людства, відбувалися величні відкриття, пов’язані здебільшого з тою ж таки загальнолюдською культурою. Але ніяк не обмеженою масовою, психічна енергія якої зорієнтована, насамперед, на досягнення матеріальних благ, їхнього безмірного використання та споживання. Таку культуру навіть важко назвати словом «культура». Ось чому в наш час ЮНЕСКО започаткувало трансдисциплінарну програму “Культура світу”, яка, долаючи існуючі форми соціальної і культурно-моральної обмеженості, допомагає усвідомити істинні цінності різних цивілізаційних регіонів, бо не стільки війни тепер є загрозою, як сама діяльність людини.

 

Зверну увагу ще на одне, до того ж досить загрозливе. Завдяки культурі розвивається також наука. Хоча світ й змінився і вступив у своє нове, синергетичне становлення, проте технологічно він все ще досить різниться. Частина планети, на якій проживає близько 15% її населення, практично забезпечує увесь інший світ технологічними інноваціями, які інша частина - приблизно половина населення – спроможна лише використовувати. Інша третина Людства технологічно зовсім відстала від них, навіть не здатна впроваджувати такі технології. Отже, хід глобалізації досить суттєво змінив і продовжує змінювати обличчя нашого світу своїми новими відкриттями та новітніми можливостями. Разом з тим він продовжує розмежування і породжує все нові й нові, знову ж таки досить небезпечні, проблеми та загрози.

 

Візьмемо, наприклад, то й же відео-інтернет-кіноматограф. І там панує  низькопробна культура сили зовні могутніх, однак досить-таки примітивних різних видів сучасних гераклів-термінаторів з їхніми швидкими завждиперемогами. Така праця світових маніпуляторів, які вибудовують потрібні їм схеми поведінки для витрати і розсіювання енергії, не створює культуру – в ній не має людського для  людини. Коли ж казковий Геракл нищив у світі все дурне й нечисте, то сучасні “герої”, хизуючись фізичною силою і своїми кривавими перемогами, сіючи погане серед хорошого, стали носіями не культури, а квазі-ерзац-культури, аморальності та нелюдськості. Яка тут вже МЕГАКУЛЬТУРА! Демонструючи не духовність, розум та інтелект, а постійну зверхність фізичної сили і розпусту, вони допомагають заганяти істинну суть культури – її якості, мораль та справедливість – у самий що не є глухий кут. Їхні духовно-світоглядні джерела, зрозуміло, цілком інші. І хоча продовжує привноситися цілеспрямований розлад, наркотичне розтління, потворність, часом, набуває навіть досить жахливих форм, все ж стає зрозумілим: майбутнє не за подібними гераклами та їх різнобарвними зразками. Їхня школа добре відома навіть у новому вбранні. Досягнення ж Людства і його цінності породжуються розбудовчими енергіями, ніяк не сліпою фізичною силою. Тому й суть майбутнього - у вселюдяності, доброті і любові до життя кожного, а з ними обов’язково виникне й інша, значно досконаліша система людських цінностей!

 

Може виникнути питання, мовляв, у часи глобалізації, становлення нового типу цивілізації й інших стосунків необхідно міцно триматися за свою культуру, щоб і її зберегти і нею бути збереженим. Народи, які так чинили, й до сьогодні почуваються в безпеці. Ті ж, які лише споглядали мінливе життя і не робили подібного, частково, а то й повністю розчинилися в часі.

 

Безумовно, так! З цим погоджуюсь повністю. Без своєї культури немає народу, як і без народу немає культури. Вона – духовний орієнтир народу і житиме доти, доки живиться від нього і ним підсилюється. Про це свідчать сама історія Людства й еволюція життя на Землі, в яких неминучі розквіт, згасання, а потім зникнення величезної кількості видів тварин та рослин, і колись навіть - могутніх народів. Вона - вічний потік. Однак суть проблеми не в самому збереженні культурної спадщини чи самої культури, її самобутності. Не в закритості, тим більше «приватизації» одним народом. Для тих народів, які пройшли через вікові лихоліття, - народ України також об’єднаний своєю особливою культурою, - була й лишається вона не одним лише з найнеобхідніших продуктів життя, а й тим бойовим стягом і оберегом (незримою випромінюваною енергетикою), які захищали їх і допомагали їм жити. Такі народи були впевнені, залишаючи після себе таку культуру, вона сприятиме оновленню, як і те, що вища сила верхнього світу – Душа – обов’язково підпорядкує їх реінкарнації (перенародженню). Звідси й  знають вони, хто вони, звідкіля прийшли і куди йдуть. Саме така культура життя має майбутнє, і загрози йому не страшні! Коли ж приєднати до нього розбудовчу енергію праці, її економічну могутність, в якій ідеологія тієї ж культури, то, безперечно, майбутньому довгі і довгі роки. Звичайно, такі культури, маючи здатність допомагати розвиватися всьому тому, що відбудеться, допоможуть появі на території Євразії й нового гуманного Співтовариства «Євро-Азія» з його євразійською магічною культурою.

 

Тож потрібно не забувати: як проблему загрози війни злочинно вирішувати самою війною, так і підміна справжньої культури є злочином проти самого Людства!

 

 

 

                                                                                       Михайло Гречка