Про незриму плазму як матрицю воскресіння
04.09.2015

Про зриме і незриме, і саму людину…

 

Тепер запитаю самого читача: невже в кінці життя людини всьому кінець? Звісно, скаже. Коли ні, то що після нього? – запитає й він. Безумовно, відповіді ще не має, але вічно такого не може бути, бо життя людини не лише одні органічні процеси, пов’язані з її тілом. Є й неорганічні. Тож в чому сенс життя і смерті? Що, коли остання насправді несе не кінець всьому, а необхідну Природі переміну й іншу природну мудрість? Адже існує єдність нижчого і вищого, матеріального і духовного… Як не як, все воно потребує поглиблених наукових досліджень. Разом з тим, людський розум, розпізнаючи зовнішній світ, безсилий проникати в інший - духовний. Тому й понині вона лише здогадується, що в самій ній існує невидимий загадково-утаємничений світ, але для чого він, що собою являє – не знає. Тож не буде зайвим, коли викажу свою думку щодо цього і про особливий зв'язок земного людського буття з вищим його рівнем - неземним.

 

У явищах Природи є дещо, загадкове і незриме, яке не проявляється людині повністю. Проте, не знаючи, що воно є в дійсності, вона сприймає його, буває, як реально існуюче. Наприклад, думки, або вплив на неї невидимих їй сил. Вона навіть не здогадується, чому і що саме відбувається, коли по невідомій для неї причині на останньому вдиху обривається життя і враз настає фізична смерть. Чому її тіло (організм) не має вибору? Чи всі функції, які закладені в нього Природою, назавжди зупиняються? Повні знання про все це, як і про виникнення на землі людського життя, перебувають десь ще за його межами, тому час від часу дещо й приходить людині «звідтіля» нечутливо. Подібне може й покидати її, проте знову ж таки, не відчуваючи його, не здогадується. І все ж, чи може вона подалі себе пізнавати? Мабуть що так, коли бажає пізнати. Тож, не претендуючи на всеохопність, спробую привернути увагу читача на природне явище, яке є надзвичайно важливим для людини, її буття й становить сокровенне ядро її суті.

 

Отже, коли енергія життя полишає тіло людини, з нього вивільняється значно стійкіше утворення - незрима мікроплазма у вигляді згущення, або клубочка, буває й як німб, хмаринка чи ніби безтілесна тінь нетлінної форми матерії (можливо, лише обрамлене нею). Саме воно й являє те загадкове  дещо, про яке тільки-но говорилося. Безперечно, назва «плазма» не повністю відповідає надтонкому утворенню невидимій представниці вищих світів, все ж, за відсутності іншої, продовжу нею користуватися, допоки не буде надане (сформульоване) належне слово цьому особливому природному явищу. Також, перш ніж розпочати мову про нього, зазначу ще два моменти, на які необхідно зважати. Перший -  продовжує існувати побутово-усталена думка, яка спрямовується до загально прийнятої і ніби справжньої, тому й штампується в маси, мовляв, то тіло покидає душа людини. Звісно, коли щось в людині, воно також земного походження. Так і душа, тож нею можна  займатися і на неї впливати. Хоча таке є досить й зручним, в т.ч. для виправдання всього, що немовби «душа бажає», але чи насправді вона в тілі? На протязі буття людства ніяким чином нічого подібного не підтверджено, як і лишається не зрозумілим з чого саме розпочинається «божественне» походження людини? Що воно являє і що його складає? Що є її вищим аспектом? Тому й донині відсутні достовірні докази існування її Вищого і «планування зверху», хоча наявність спрямованої дії - Провіденційного початку – буває часом досить відчутне. Другий момент. Дехто скаже, то просто відбиток людської психіки, або проява матерії субстанції думки. Так, дійсно, вони можуть щось породити. В інших також можлива звичайна механічна і зовнішньо-поверхова позиція: коли плазму не виявлено за стільки-стільки років - її зовсім не має. Але ж довгий час і про іонне випромінювання (ауру людини), як результат обміну речовин в тілі, майже нічого не знали. Як не як, продовжу свою думку і спробую її пояснити, оскільки реальність може бути цілком іншою.

 

При нуменальному переході факту смерті довговічного людського, а не тілесного, не відбувається. Проходить звична зміна природного порядку існування з природним розподілом складових, в процесі якого матеріальне тіло, створене по законам і правилам матеріальної земної природи і підпорядковане їм, зримо скидається – не для іншого воно  середовища. Що ж до не речовинного і незримого в ньому нетлінному прояву, то воно вмить* вивільняється і на гіпершвидкості прямує по невидимій «срібній ниточці» (використано образно) в реліктову матерію зоряного неба, Духосферу, до насправді Душі - безсмертної сутності Вищого Розуму, на яку покладено піклування людиною. Але вивільняється з тіла тільки «зріла» мікроплазма: жива енергія в надмалому об’ємі, обсягом близько 200 мікрометрів/енергем (50х4, де перша цифра – розмір тої тонко енергетичної структури, в якій твориться життя і «биття» хвиль в процесі запліднення, а друга – розгортання і розвиток матерії).** Така плазма – credo людини, її головне для подальшого буття. Вона -  тонкоматеріальне безтілесне утворення цілком відмінне від біологічної творчості Природи, але є Її часточкою цілісності. В час запліднення вона знову повертається й зростає потім разом з людиною в скритій системі її організму, пов’язаній з енергіями тонких світів. Напевно в тому вагінно вакуумному просторі, який існує поміж молекулами й атомами її тілесного, де проходять також процеси мислення, чуттєвості і відбувається наповнення клітин духовним. Можливий зв'язок плазми й з стволовими клітинами, оскільки в етапах їх відмирання – є також її зростання. *** Тобто, людина отримує і носить в собі зростаючу разом з нею «часточку» Вищих сил верхнього світу й Творця. Позаяк плазма від Них, то має являти в своїй суті найвище духовне, тобто бути також серцевиною, матрицею, насправді людським «Я», яке утримує з Ними триєдиний зв'язок. Тому вона повністю й співвідноситься зі всією тілесною структурою людини і веде її до «воскресіння». І це реально. Перед людино – велика Реальність.

 

Таким чином, в тілі постійно йдуть загадкові і абсолютно незбагненні ще процеси, в яких плазма, хоча й перебуває в людині і є носієм інформації про неї, не ототожнюється з ними і її біофізичною системою, оскільки вона іншого походження. Звідси й те, чому творіння людського мозку, фільтруючи цілісний світ, її не бачить. Плазму можуть складати невідчутно-невидимі малоенергійні і майже невагомі вітальні часточки, сукупна енергія яких, концентруючись лише при «зізріванні» у певний обсяг, вмить полишає тіло,**** чим засвідчується ознака обраності. Вона полишає його в єдиному випадку, коли отримує стан завершеності свого потенціалу, тобто можливості єдності з Душею. Саме для цього проходить концентрація й акумуляція в ній енергії. Отже, відчувши нестримну потребу в іншому бутті, плазма перестає підкорятися земним законам - у її властивостях стають переважати космічні причини. Що й зрозуміло: те, що стало зрілим - прагне до перетворення. Тож, витримуючи колосальне перевантаження, вона, вивільнившись, не відлітає до «небес», а, дорісши, переходить в іншу форму буття. І все ж, чому людина ніяким чином свою плазму не бачить? Чому це особливе явище так і лишається для неї

___________________________________________________________

* Буває просто аннігілюється, «переливається» в інший вимір або проходить  квантовий її поштовх. У субатомному світі квантове «спілкування» ведуть між собою фотони на величезних відстанях. Науці відомий також водород, який легко виходить (підіймається) в Космос.

** Може існувати й більш складніша її формула з менш об’ємною складовою.

*** Можливо, й завдяки нейтрино, які, йдучи від Сонця і проходячи непомітно через тіло, взаємодіють з плазмою.

**** Проте дещо після смерті фізичного тіла може лишатися до третього, дев’ятого і сорокового дня. Чи не звідси, той факт, коли дехто прагне забрати певну річ з тіла померлого і скористатися залишковою її енергією в процесі ворожіння?

 

 

непомітним?* Причина, мабуть, не лише в недостатній її освіченості, але і в тому, що лишається складність у фіксації плазми. По-перше, вона може не «зізріти», ледь наповнившись, і не набути необхідної якості, щоб зрівнятися з іншим виміром-простором. Тобто, вона може вивільнятися не у всіх і разом з тілом просто скидатися. Коли ж так, то поодинокі експерименти результату не дадуть (навіть смерть рівності не дає). По-друге, плазма хоча й може мати якесь світло-колір (як відобразив це художник О.Л. в картині «Мить» - показано на обкладинці), але її світ не матеріально-фізичний, а тонких енергій і лежить за межею доступного.** Тому й відсутні хвильові його прояви біоелектромагнітного чи біорадіологічного продукування мозку. Поряд з таким, оскільки плазма переходить вмить в цілком іншу реалію, вона непідвласна й сучасним технічним земним засобам і приборам. Звідси й те, напевно, як би не прагла людина побачити її так, як доступні їй, чи озброєному її оку, предмети, не в стані це зробити – та повністю належить до тих невидимих просторів, які закрилися для неї у зв’язку з можливо недобрим бажанням їх «освоїти». Чи не звідси зникнення тих її здатностей сприймати електромагнітні поля (магнітоенергію), чути інфра- і ультразвуки, бачити ультрафіолетові промені та ін. Поряд з цим, присутність в ній плазми засвідчує, що її життя не лише хімічна лабораторія - йому притаманні й інші стани буття, у яких своя природа. Тому плазма не зникає після смерті людини і не «розчиняється» у безмежному Всесвіті, а продовжує розправляти «срібну нитку» подальшого буття.

 

Плазма, як потік незнаних вітально-духовної енергій (їх мікрочасточок), може грати різну роль на різних етапах еволюційного розвитку людини. Звісно, повне її розуміння ще попереду. Допоки ж можна лише здогадуватися, що вона – для єдності матеріального і духовного, людини і Вищого. Тут можуть застережити, мовляв, цим світом закінчується реальність, тим – розпочинається ілюзія. Але є приклади й іншого. Згадаймо дивовижні прояви і чудо властивості гелія, або незайманих ще нейтрона чи бозона – «частинок (цеглинок) Бога», споконвічну присутність на Землі мікрохвиль, якими лиш недавно навчилися користуватися, відкриття тільки у 60-тих роках минулого століття феромонів – речовини-сигналізатора пристрасті, а пізніше й нанобактерій. Та чи можливе без єдності з Вищим, коли при заплідненні, при повній відсутності нервової системи, ніби по команді розпочинає ділитися одна клітина. Навіть не дві чи більше, взаємодіючи разом. А з неї проявляється земна плоть і потім, о чудо… досить швидко виникає само мікросерце – зримий, самостійно починаючий працювати орган нового життя, який функціонує до повного його завершення і зупиняється також назавжди ніби по тій же команді. Або, як проявляється стать людини і завдяки чому? Безумовно, без впливу зовнішнього фактору все воно проходити не може. Як вже зазначалося, при зачатті плазма повертається в людину як «іскра Божа». Тобто, вона від Душі і йде завдяки Духу з Духосфери як представниця вищого порядку. Звідси й те, чому сама людина відноситься до вищого. Поряд з цим, хоча й в стані вона продовжити своє життя (звісно, до певних меж), одначе зберегти його не може. Чи належить плазма людині як її структурний орган? Скоріше, ні. Вона, радше, лишається в ній «сім’ям» Вищого. Може бути, що людина сама їй належить. Коли так, тоді в плазмі її історія й еволюція і той існуючий феномен, завдяки якому перемагає саме та єдина спермина, в яку вона повертається, а з згасанням життя підносить не саме тіло, лише код земного буття того, у кому тимчасово перебувала. Тож призив мудреця з античних часів «пізнавати себе» був не просто закликом. Утім, себепізнання виявилося найскладнішим: межа людського світогляду зупинилася на фізичному світі. Навіть, коли йде далі, то знову ж в пошуках фізичного або собіподібного. Тож так і лишається для себе загадкою.

___________________________________________________________

* Можливо, буває, й проявляється гострому зору та не береться чомусь до уваги.

** Наприклад, нейтрино - випромінювану наденергію сонця відкрили лише нещодавно.

 

 

Коли плазма полишає людину і прямує до Душі в Духосферу, вона несе в собі Їй код буття людини (псиінформаційний код, ідентифікатор, кодограму) для можливої потім її інкарнації – виникнення непереборного поклику знову повернутися на землю у виді нової людської плоті, наповненої матерією батьківства. Саме завдяки неземній своїй Душі, а не «сліпій волі», і не з пустоти, а з Духосфери, відбувається її повернення, «воскресіння» з не-буття і «вдихування» в неї життя в земному просторово-часовому світі у визначених місці, часі і в людській, а не якійсь іншій плоті. Все воно, напевно, не так складно, оскільки Дух пронизує духовною енергією все і скрізь. Отже, повертаючись на землю для поєднання з людським, плазма (можливо, її плазмічне) немовби розміщується в батьківському для проявлення нового Адама. Тому в акті істинно любовного пориву з чоловічого сімені перемагає саме те, в яке, як зазначалося, повернулася плазма з кодом життя і програмою людської природи: конкретний вид, стать,* форма, подібність, певні характеристики, можливості, здатності і т.п. Тобто, нова людина отримує й свою неповторність. Таке відбувається в першу чергу завдяки цілісності видимої і невидимої матерії, існуючому єдиному просторово-часовому континууму, але головне – безсмертним Душі, яка «конструює» через плазму плоть людини, і Духу, який ніби вдихає в неї. Коли ж плазма покидає тіло, потім повернутися знову, нехай й з часом і байдуже, що «проростає» нове, то з неперервністю подібного процесу виходить нетлінність людського буття… Такий процес у своїй первинності може бути також причетним до розгадки зародження чи появи життя на планеті Земля. Як не як, коли в ембріон привноситься разом з батьківською матерією збережений код життя, то реально людина постає як і пришелець. Звідси й те, чому такий її код не може бути знищений ніяким втручанням, як це робиться з генним її кодом, порушення якого – найбільша ворожість людини щодо людини. Тому відліком земного життя достовірніше було б вважати саме час запліднення - прояву у її  зародку коду. Ті народи, які цим переймаються, налаштовуються відразу на природній космобіоенергетичний ритм, здогадуючись, що для подальшого буття людини важливий саме стан її зачаття.

 

 Далі. Коли зовні щось привноситься, то в започаткуванні нового життя людини беруть участь, зрозуміло, не одні батьки - відбувається величне триенергетичне природне єднання земного батьківського (нижчого) і духовного (вищого). Відбувається та їх триєдність, яка відома і сприйнята в житті як стан найвищої Любові, за якою обов’язково приходить величне народження з продовженням  єдності плоті, плазми і безсмертних Душі й Духа. Тобто, завдяки складним зворотним зв’язкам, людина появляється від триєдності в цьому світі, живе в ньому у нерозривному зв’язку з нею і полишає його від роз’єднання. Тому в космічній безодні, як часточка Вищого, вона не може бути загубленою. Звідси і те, коли «механізми» такої триєдності не порушені – в ній величність, неосяжність, холістичність (цілісність), й завжди живе в піднесенні.

 

Виходить, без передіснування не відбувається самого її існування, і основна роль плазми – передача коду буття. Власне, саме для цього вона повертається в матеріальне тіло і перебуває в ньому для духовної переміни людини, необхідної їй для вищого рівня життя з іншою здатністю. Наприклад, умінням надзвичайно швидко пересуватися в просторі, спілкуватися на відстані, споглядати трансфізичні прошарки, долати хвороби, оновлювати фізичні сили не через харчі, а завдяки сприйняттю світлих стихіалей і подихів Природи. Тобто з одуховленням, відбуватиметься поступове включення можливостей колосально розвинутого, але все ще мало діяльного, людського мозку, а також тіла, зі все більшим наповненням тим своїм теплом, тою чистотою думок, помислів і дій, які обов’язково

_______________________________________________________

* Тут і надалі про статевий розподіл не йдеться.

призведуть до повернення втраченого зв’язку з Природою. Безперечно, таке не можна уявити всім - не всім піддається уява, одначе можна спробувати хоча б його зрозуміти, оскільки це в силі розуму. Він даний людині не для одного лише простого мислення, але й для того, щоб інтуїтивно проникати за невидиме і над чуттєво ловити нематеріальне, щоб пов’язувати все потім зі зримо існуючою дійсністю. Адже у великій Природі нічого не робиться марно, тож не може й бути такого: кінець життю – всьому кінець. Взагалі, все може бути значно простіше, ніж видається.

 

Таким чином, плазма з рівня молекулярного, білково-органічного і людині відомого, йде на польовий рівень буття. З земного людського - процесу турбот і різноманітних проблем - на цілком інший. Таке природне явище може свідчити лише про наступне: людське земне і позаземне буття існує пренатально, постійно, неперервно і має єдиний цілісний Вселенський цикл. Завершуючись у земному (9 міс. – лоно матері, 90 років. – стан атмосфери), воно «перетікає» (мегастрибок 90+0, швидкість нематеріального плану = 900 років) в стихію зоряного неба. Відбувається «вознесіння» на макрорівень, причому йде воно не прямо вертикально, а спіралеподібно, й існує як в часі (9 міс. + 90 р. + 900 р. = 999), так і в просторі – лоно матері, атмосфері, зорянім небі, що становить єдино-цілісний Вселенський цикл людського Буття. Звідси і те, чому кожна людина - «продукт» свого часу зі своїм світом. Тому всі й різні – відчуття часу, простору і ситуацій у кожного свої, що є суттєвішим, ніж різниця в поколіннях. У людському Бутті відбуваються безперервні процеси піднесення з відповідними перемінами. Чому так важливе воно? Оскільки існує вселенська одуховленість (увесь світ одуховлений), то згідно універсального Закону тотожності і загальної єдності потрібно стати з нею в цілісності і гармонії. Тож духовне піднесення веде не до чогось містичного, а до необхідного поєднання буття різних рівнів. До того ж, земний його період (9 + 90 = 99) по відношенню до цілісного – 999, являє всього-на-всього як 10-ти місячна зупинка на планеті Земля. І хоча людині більше закарбовується в пам’яті чомусь сходження вниз, буває навіть з жахливою антиприродністю, все ж в цілому у своєму священному Бутті вона еволюційно піднімається. Тому й займає воно не одне її буття. Безперечно, з новим народженням закріплюється щось й біологічно* - без такого нормальний розвиток людських суспільств був би неможливим. Про це свідчать існування незлічених поколінь. З появою нових, проявляються і значно вищі форми існування  людини. Наприклад, вона може лишатися біоматеріальною істотою, але з можливостями вищого енергетичного рівня. Однак не варто чекати на різкий вплив Вищих сил верхнього світу – Душі й Духа. Все відбувається згідно Законів потреби і часу, інакше може вона зникнути у Вселенському циклі Буття і фізично, і духовно. Тож суть найважливішого її не в тому, що сама вона творить і навіть не як самоформується, все воно, безумовно, важливо, важливіше, що з нею і в ній відбувається, тобто як «зізріває» в ній плазма, через яку пізнається сама вона. Звідси, кожна плазма завжди персоніфікована. Як не має двох людей з цілком однаковим складом крові, як індивідуальна миследіяльність кожного, так і плазма завжди індивідуальна і ніколи не повторюється. Поряд з таким, у неповторності може зустрічатися певна повторність, у відмінності – деяка схожість. Тому її вивчення може надати ключ не лише до досконалішого пізнання людиною самої себе, але і того Вищого, до якого плазма йде для «злуки» - до насправді Душі, вічної Вселенської Жіночості і першопричинного імпульсу появи й утвердження Буття самої людини. Як не як, пізнання плазми змінило б її життя. Разом з тим неприпустимо, щоб розуміння плазми принесло ще одне лихо людині - вже вселенське.

 

Тож зрозуміло, що головним в розвитку людини - є її духовні переміни. Завдяки їм вона зможе поєднатися з тонкою енергоосновою і отримати дар бачення іншої реальності. Така

___________________________________________________________

*На своєму сакральному шляху напевно важлива спочатку семиступенева проява матеріально-біологічного тіла. Чи не звідси «сім одежин без застібок» і сакральність числа сім?

 

вимога Подавця кожного життя - найвищої Благодаті. Тож навряд чи можуть виникати сумніви, що у тривимірний світ приходить людина не для надбання матеріального чи на гроші і вигоду поведену (з собою нічого не забирається), а для його поглибленого пізнання і свого одуховлення. Тому й має природну установку на отримання відповіді що являє такий світ, для чого є для неї і тяги до своєї реалізації в ньому як людини. Для цього й дається їй місія і передається відповідний природний потенціал. Скільки тих, хто отримав безцінні дари – дивні здібності і здатності, так і не змогли ними скористатися, позаяк пішли іншим шляхом «свого розвитку». Тож бо, хоча «небо й управляє» людиною, разом з тим у неї не зникла можливість змінювати свої рішення своєю волею і себе підправляти своїми діями чи працею. Тому активніше й функціонує ліва її півкуля головного мозку, відповідальна за сприйняття і аналіз матеріального світу. З одуховленням, дієвішою стає також права, пов’язана з механізмом пізнання світу тонких енергій. Звідси й те, чому сучаснику не так просто звільнитися від нав’язливих пропозицій і зайвих бажань. Одначе в епоху Водолія, еру духовного оновлення, важливо не піддаватися нерозумним матеріальним спокусам, з ними - завжди щось не так, чи не те, не стомлювати ними самого себе, а спробувати пізнавати себе, відчути насправді своє «Я» і свою місію.

 

Звісно, кожний організовує своє життя самостійно. І все ж, слід пам’ятати: невиконання своєї місії, нехтування нею для збільшення своєї маєтності-достатку чи посилення амбітного свого возвеличення, за якими гордовита застиглість від свого «успіху», не на користь ні людині, ні «зізріванню» в ній плазми – вона може втратити навіть персоніфікованість. Тоді подальше піднесення буде виключене: разом з тілом скинеться й плазма. Тож ліпше знати, чим все може скінчитися. Подібне стосується й народів в цілому, може нести також розгадку їх пасіонарності - «вибуху» їх енергії, чи навпаки. 

 

Було б добре, коли відомо було, що то за система в людині з плазмою в ній, що то за «механізм» чи передавач, який дозволяє їй вмить притягуватися Душею. Можна лише здогадуватися: коли у змертвілому організмі повністю порушуються органічні зв’язки і плазма набуває з об’єктом притягування однойменний «заряд», вона йде до нього як протилежність смерті - подібне до подібного. Звідси й прах ніщо, а плазма з кодом людського буття – все. Виходить людина, маючи в собі представницю тонких світів, дійсно безсмертна?.. Проте володар безсмертя, вона зримо фізично смертна, оскільки Вища сила верхнього світу – Душа потребує не саме її тіло (тлінна матерія належить землі). Тож, відібравши у життя сили і, можливо, за секунду до смерті (in articulo mortis) проявляється спершу ауральне явище, а потім й сама плазма - живий початок, який поєднується з Душею, де завбачено їй розпочати ділитися для появи у вищому бутті неземної сутності з ознаками людини. Іншими словами, жива енергія плазми з’єднується з живою енергією Душі для утворення досконалішої форми людської прояви, з якої потім відбудеться можлива наступна інкарнація. Можливе й інше: поділ не відбувається, тоді - виродження. Агахі у одній із своїх газелей не просто застережував: «А той із смертних, хто в пітьмі незнань життя прожив, ні тут, ні там не вкусить благ, його доля – забуття». То - таємничі акти Душі. Як і ті, чому Вона з новим актом творення (перенародження), сама так і лишається у непроявленому для землян стані? Проте саме так, напевно, і повинен йти розвиток і збереження людського життя на планеті Земля, відбуватися відбір і становлення людини. Тож навіть тоді, коли на землі наступають довготривалі катаклізми чи катастрофи, код життя людини у Вселенському циклі Буття зберігається. Тож і людина й саме людство ніколи не зникають, вони не можуть зникнути - такий «задум» Природи.

 

Безумовно, вивчення і розуміння плазми ще попереду. З часом ця прихована «суща незрима природна дрібничка», яка є в людині, полишає її, завдяки чому входить вона у своє продовжене буття, стане також об’єктом пізнання науки. Допоки ж вона за рамками розуміння сучасника. Покоління дослідників в епоху Водолія відкриють, безперечно, нові області пізнання людини і людства в цілому, досягнуть загадкового і недоступного. Невиявлене і невиміряне стане виявленим і виміряним, а людина, пізнавши плазму, стане мудрішою і значно сильнішою своїм вмінням Бути. Можливо, плазма проявиться їй  несподівано близькою і привідкриє  не лише маленьку частинку іншого світу, тоді й сама вона може виявитися всього лише сходинка до іншої цивілізації. На то й таїна, щоб її розкривати. Тож на питання, яке існує з часу появи самого людства, «що-небудь лишається від людини після її смерті?», можна буде почути упевнене - «звісно!».

 

На сам кінець, вельмишановний читачу, щодо того, що людина називає своєю душею, яку розмістила в замкнутому і обмеженому формою й часом тілі, про яку також можна почути з її вуст «тіла багато, а душі немає», потім чомусь ще й полишає його, кудись відлітаючи в кінці життя, - то все її psyche, душевний світ, ніяк не духовний. Тобто те, що в ній є, піддається лікуванню і певному контролю, хоча все воно також добре не вивчено. Що ж до насправді Душі людського Буття, найголовнішої представниці Вищого Розуму щодо людини, то Вона безсмертна і беззмінна Його Сутність (див. лист III) поза тілом людини, і ключ до Неї – є плазма.

 

Пройде час і тих, хто житиме через кілька сотень років все воно, можливо, вже не цікавитиме. Як те, що вчора було неможливе, сприймається тепер як належне. Істина завжди ближче, ніж здається!

 

Будь здоровий.                  

Керівник «Центру «Євро-Азія» - III тисячоліття»

 

Михайло Гречка