Стаття з книги "Таїна людського буття". Автор Гречка М.Я.
06.06.2019

Про таїну плазми як матрицю воскресіння.

 

Безумовно, відповіді на вищезазначені питання ще немає, але вічно такого не може бути, бо життя-буття людини не лише одні органічні процеси, пов’язані з її тілом – дивним і найвеличнішим творінням матерії. Є й неорганічні. Тобто є субстанція її життя і субстанція буття, тому і різна дійсність, що рухає нею. Якщо так, тоді в чомусь є сенс життя на Землі, а потім самої смерті, як порубіжні нової прояви? Що, коли остання дійсно, як Закон універсуму, насправді несе не кінець усьому, а необхідну Природі переміну і вищу природну мудрість? Адже існує цілісність і єдність нижчого й вищого, матеріального і духовного. Зрима сторона життя – то всього тільки видимі фізико-хімічні (біологічні) процеси. Цілісне ж Буття – не лише вони одні. Тому в людському житті воно й важливіше за тимчасове земне перебування. Все воно, безперечно, потребує більш глибоких наукових досліджень з пізнанням також ідеального. На жаль, людський розум хоча й розпізнає крок за кроком зовнішній світ, допоки безсилий проникати в найвищий – духовний. Він просто його чомусь не фіксує, тому інформація про нього майже не доступна. До того ж, матеріальний достаток продовжує протиставлятися духовному, мовляв, яка ж без нього духовність... Проте плотське чи предметне – то лише зовнішня сторона. Натомість у змінених станах, підвищеному сприйнятті, навіть інтуїтивно, буває, людині відкривається й інше приховане, тому не тільки здогадується, що її з’ява відбулася «за образом і подобою», а й в самій ній є дещо загадкове і глибоко утаємничене. Але де воно, що собою являє і для чого, на жаль, ще не знає. Звідси й життя-буття її недосконале і цілком незрозуміле. Тим не менш, вивчаючи вищі енергії, має бажання зрозуміти також свою таїну. Тобто, лишаючись у тривимірному світі, вже йде за більш високою своєю «програмою».

 

Що не є, але в явищах Природи насправді є дещо, що не проявляється людині повністю. Тобто, воно їй проявляється, але мозок не фіксує і не відбиває таку матерію чи інформацію про неї, щоб можна було сприймати. Проте, не знаючи, що воно є в дійсності, вона здебільшого погоджується як з реально існуючим. Наприклад, звідкілясь з’являється внутрішня незрима праця, свої думки, інтуїція чи здатності. Вони належать також до ідеального, але що воно ідеальне – мало хто й знає. Звично говорять: то ніщо, але думка все ж існує… Або час від часу людина відчуває вплив якоїсь нез’ясованої діючої сили, чи щось звідкілясь проявляється в неї, що її зупиняє, навіть залякує. Вона навіть не здогадується, чому й що саме відбувається, коли з невідомої для неї причини, далеко до останнього вдиху, життя чомусь обривається і враз настає фізична смерть. Людина, буває, полишає цей світ раніше, ніж того бажає. Чому в такому випадку її тіло (організм) не має вибору? Чи всі функції, які закладені в нього Природою, назавжди зупиняються чи щось, «не бажаючи» вже перебувати, покидає його? Отже, існує в ній якийсь феномен, природа якого ще не відома. Повні знання про все це, як і про виникнення на Землі людського буття, перебувають все ще десь за межами, хоча час від часу дещо приходить людині й «звідтіля», зовсім не очікувано. Немовби як у кіно, коли окремі картинки фільму не несуть зрозумілості, про що в ньому йдеться, лише в кінці настає відповідь. Що не є чи не було, але чи може людина пізнавати сама себе, щоб стати просвітленішою, а також значно глибше й ширше середовище свого цілісного Буття? Чи має вона, як індивід, також всезагальне значення, яким можна було б пояснити невипадковість своєї появи? Не претендуючи на всеохопленість, спробую дати  відповідь на все це, привернувши одночасно увагу читача на особливий зв'язок людського земного буття з вищим його рівнем – неземним. Тобто на те природне явище, яке є надзвичайно важливим для людини, являє сокровенне ядро її суті з можливим духовним першопочатком і визначається їй значно раніше, ніж ім’я, з яким повсякчас ототожнює себе протягом життя.

 

Коли енергія життя людини зникає, з її змертвілого тіла вивільняється майже невідчутним подувом стійке сконцентроване утворення, незрима мікроплазма – також дещо суще не для одного земного людського буття. Це після посмертне загадкове явище може бути у вигляді мікрозгущення, клубочка, хмаринки, немовби як німб, або безтілесна тінь нетлінної форми матерії. Безперечно, воно не може бути залишковою енергією останніх біохімічних процесів, як реакції атомів щільної матерії, чи останньою мислеволею людини. Зрозуміло, що й визначення  «плазма» умовне: воно не пояснює повної суті, стан якої не відповідає повністю надтонкому утворенню невидимій представниці вищих світів. Тим не менш, за відсутності іншої й для загального розуміння, продовжу ним користуватися, допоки не буде сформульована належна назва цьому особливому природному вищу. Зазначу також два принципово важливі моменти. Перший, існує побутово-усталена думка, яка спрямовується до загальноприйнятої і ніби справжньої, тому й штампується в маси, мовляв, то душа покидає тіло людини. Але чи насправді вона в її тілі і чому за нього не бореться? А потім, чи здорова сама, чи хвора, чи квола, чомусь покидає його і кудись «відлітає»… Однак людина повсякчас впливає на неї, лікує як може, а коли вона покидає її, ще й просять упокоїти душу належним чином у безмежному просторі. Безсумнівно, перебування її в тілі є досить зручним, особливо для виправдання різних забаганок, мовляв, то «душа забажала». Проте протягом буття людства ніяким чином не виявлено і не підтверджено перебування її в тілі, як лишається й незрозумілим, з чого саме розпочинається «божественне» походження людини? З чого воно складається чи що може собою являти? Тобто, що є найвищим і беззаперечним у людині фактом. На жаль, і донині відсутні достовірні його докази, хоча наявність спрямованої дії – Провіденційного початку – буває часом досить відчутне. Другий момент. Дехто скаже, плазма – то просто відбиток людської психіки чи проява матерії субстанції думки. Насправді її немає, якщо не виявлено за стільки років. Дійсно, вони можуть щось породити. Але ж донедавна і про іонне випромінювання (ауру людини), як результат не тільки обміну речовин в тілі, майже нічого не знали. Тож дійсна реальність може бути цілком іншою…

 

Отже, що далі, коли людина йде з життя? При нуменальному переході факту смерті довговічного людського буття не відбувається. Проходить звична зміна природного порядку існування з природним розподілом складових, в процесі чого органічне тіло, створене за законами і правилами земної матеріальної природи і їм підпорядковане, зримо скидається – не для іншого воно середовища. Що ж до його неречовинного – нетлінного і незримого з нього прояву, воно вмить* вивільняється (буває чомусь затримується, звідси й зримість) і на гіпершвидкості прямує по невидимій «срібній ниточці» (використано образно) в реліктову матерію зоряного неба, в Духосферу (про неї окрема розповідь), до насправді Душі – безсмертної сутності Вищого Розуму, на яку покладене піклування людиною. Саме Вона є її Матір Суща, адже у Вищого Розуму людина не одна, космічні масштаби – міріади зірок, галактики, їх народження, життя і смерть. Хай там як, але з тіла вивільняється тільки «зріла» мікроплазма: жива енергія в надмалому об’ємі – близько 200 мікрометрів/енергем (50Х4, де перша цифра – розмір тієї тонкої енергетичної структури, в якій твориться життя і «биття» хвиль у процесі запліднення, а друга – розгортання і розвиток матерії)**. Така плазма – внутрішнє і зовнішнє credo й план людини (не матеріальне в людському розумінні, а духовне), і головне в ньому – код подальшого людського буття. Сама плазма – тонкоенергетичне безтілесне утворення, цілком відмінне від біологічної творчості Природи, але, як особлива реальність, є крихітною Її часточкою цілісності. Потім, як божественні іскорка, плазма з кодом нового буття знову повертається на землю в час найвищих стосунків батьків в єдине їхнє енергетичне поле в стані Любові, в результаті чого відбувається особливе запліднення клітини. Плазма ніби вривається в їх інтимне й хвильові кванти її (світла?) впливають на фундаментально-ідеальні процеси. Затим, як духовний початок «вростаючи» в нове творіння й ним становлячись, зростає разом в скритій його системі, пов’язаній з енергіями тонких світів. У тому вагінно-вакуумному просторі, який існує поміж молекулами й атомами тілесного, у його міжклітинних каналах, по яким тече духовна енергія та відбувається наповнення клітин духовним. Тобто в тонкій і надтонкій його мікроструктурі, де проходять також процеси мислення й чуттєвості (в т.ч. шишкоподібному тілі – епіфізі як залишковому центрі, безпосередньо пов’язаному з серцем). Чи не звідси здавна й говориться про щастя: воно не сліпе, має невидиме око на самому тім’ячку, на маківці. При ньому згадується і «наге вухо». Напевно є зв'язок плазми й з стовбурними клітинами, оскільки на етапах їх відмирання є її зростання.

 

 Як не як, але таїна людини перебуває в ній самій, вона поєднує внутрішній і зовнішній її світи своєю незримою матерією-енергією. Тобто людина, як носій плазми, має в собі «часточку» Творця і Його Вищих сил – Душі й Духа. Позаяк плазма від Них, то вона являє в своїй суті Їхнє найвище в людині духовне – її ядро, серцевину, матрицю і насправді людське «Я» цілком відмінне від матеріального. Тому ніяк не може відноситися до «царств» тваринного, рослинного чи мінерального світів. Через плазму людина може утримувати з Ними триєдиний тонкодуховний зв'язок і цілісність світу. Тому як найінтимніше її «Я», вона повністю співвідноситься з тілесною структурою людини, з тілесним її зростанням, а потім старінням, але перебуває в найпотаємнішім її місці, до якого допоки ніхто не може проникнути. Вона веде себе в організмі також безсторонньо, не ототожнюючись з ніякими матеріальними об’єктами, наприклад, як інформація, носієм якої є мозок. У тілі плазма дотримається переважно стану повного «нейтралітету». З тілесним його зростанням, а потім старінням, вона фіксує лише процеси одуховлення людини (становлення нового Адама). Оскільки привноситься вона як код цілісного людського Буття, то є в ній також минуле (с-вість), сучасне (мораль) і майбутнє (уява). Якщо хоч одне з них відсутнє, наприклад, уява, можна бути впевненим – відсутня в ній також плазма, тож і можливість «вознесіння», а також «воскресіння»… Відбувається скидання-вмирання як простої земної істоти. Таким чином, в тілі постійно йдуть незримо-загадкові і абсолютно ще незбагненні процеси.

 

Сама плазма може складатися з малоенергійних і майже невагомих вітальних часточок, сукупна енергія яких концентрується в певний обсяг лише при «дозріванні», чим засвідчує стан завершеності свого потенціалу й можливості поєднатися з Душею. За плазмою Душа визначає, наскільки людське одуховлене і може _________________________________________________________________

* Буває, просто анігілюється, «переливається» як ідеальне в інший вимір, або проходить  квантовий поштовх. У субатомному світі квантове «спілкування» ведуть між собою фотони на величезних відстанях. Науці відомий також водень, який легко виходить (підіймається) в Космос.

** Може існувати й складніша її формула з менш об’ємною складовою.

відповідати вищому. Тож бо, «відчувши» нестримну потребу в іншому бутті, плазма перестає підкорятися земним законам й виходить з матеріальної оболонки – в її властивостях стають переважати «космічні» чинники. Що й зрозуміло: подібне йде до подібного. Завершивши таким чином земні справи і звільнившись від тіла, – вийшовши з матеріальної оболонки і витримуючи колосальне перевантаження, – вона не відлітає кудись у «небеса», а переходить в Духосферу (Едем), де відбувається її «особиста» зустріч з Душею, після чого отримує цілком іншу форму буття.

 

І все ж, чому людина ніяким чином свою плазму не бачить і не відчуває? Чому це особливе природне явище так і лишається для неї непомітним?* Причина не лише в недостатній освіченості, але і в тому, що лишається складність у її фіксації. По-перше і головне: Вищим плазмі не дозволено прийняти вид щільної і грубої матерії і її «владарювання» на нею. Також не може бути її в тих, хто започаткований не в енергії Любові, не з «божественною іскоркою». Тобто, якщо в батьків Вона відсутня, то відсутня й триєдність їх з Вищим. В такому разі плазма їм не привноситься. Чи не звідси підміна Любові на секс та «сексування» для простого існування? Виходить, якщо плазма не привнесена і її немає, може йтися лише про дотримання людиною моральних засад, пов’язаних з її psychе, і прийнятими в суспільстві законами. По-друге, коли навіть і є плазма, може не «дозріти», наприклад, ледь наповнитись і не набути необхідної якості для відповідності іншому простору-виміру. Тоді також вона не вивільняється, а скидається разом з тілом, оскільки стає нецікавою для іншого енергетичного рівня. Проте перебуває в ньому до того часу, допоки людина зберігає можливість жити і одуховлюватися. Тобто, передумовою успіху «вознесіння» є її «дозрівання» (тут навіть смерть рівності не дає). По-третє, плазма поза часом і простором, у яких перебуває тіло. Хоча може мати певний слід сяйва чи колір (коли його полишає), але кванти відомого світла з нею не взаємодіють, оскільки її світ не матеріально-фізичних, а тонких енергій і лежить за межею доступного як для відкритості ока усім кольорам, так і для сучасних технічних засобів та приладів. Також у неї відсутні хвильові прояви біоелектромагнітного, біорадіологічного та іншого знаного продукування. До того ж вона вмить стає належною до тих невидимих просторів, які закрилися для людини, можливо, у зв’язку з недобрим бажанням для себе їх «освоїти». Чи не звідси й те, що отримала притлумлену здатність сприймати електромагнітні поля, чути інфра- та ультразвуки, бачити ультрафіолетові промені тощо? В той же час не полишена здатності до добра, може випромінювати життєрадісність, духовне благородство, творчість. Тобто, який внутрішній плин, такий і зовнішній прояв. Певно, звідси й вислів: «не родись розумним, а родись щасливим (щастя дорожче розуму)». Отже зрозуміло, земне буття людини – не лише хімічна лабораторія, йому притаманні й інші стани. Тому плазма й не «розчиняється» в безмежному просторі Всесвіту, продовжує розправляти «срібну нитку» для подальшого буття. І все ж, чому Душа забирає плазму, а не полишає її на Землі? Можливо, й тому, щоб на енергетичному рівні в іншій формі та виді «зримо засвідчити звідтіля» вади і допущені помилки та не повторювати при поверненні. 

 

До якої з енергій може належати плазма? Якщо вона «дозріває» одночасно з одухвленням людини і йде потім до Душі в Духосферу, то радше – до духовної. Звідси й привноситься в людину як матриця її буття і започатковує, поруч з матеріальними також духовні цінності, які є ієрархічно вищими. Яку роль насправді відіграє плазма на різних етапах еволюційного розвитку людини? Розуміння такого, звісно, ще попереду. Допоки ж її незнання свідчить про неготовність до її пізнання. Тут можуть мене застерегти, мовляв, цим світом закінчується реальність, тим – розпочинаються ілюзії. Але є приклади й іншого. Згадаймо дивовижні прояви і чудо властивостей гелію або незайманих ще нейтрона чи бозона – «частинок (цеглинок) Бога», споконвічну присутність на Землі мікрохвиль, якими лиш недавно навчилися користуватися. Відкриття тільки в 60-тих роках минулого століття феромонів – речовини-сигналізатора пристрасті, а пізніше – й нанобактерій. Або, чи можливе таке без єдності з Вищим, коли при заплідненні, при повній відсутності нервової системи, як по команді розпочинає ділитися одна клітина. Навіть не дві чи більше, взаємодіючи разом. Фактично в одній клітині розпочинає проявлятися закладена в ній сила, вона ділиться й продовжує нескінченно потім ділитися. А з неї проявляється земна плоть і, о чудо… досить швидко виникає само мікросерце – зримий орган нового життя, який також «самостійно» розпочинає працювати і функціонує до повного його завершення й зупиняється назавжди з незрозумілої  команди. Отже, завдяки гармонійним обопільним зв’язкам, людина появляється від триєдності в цьому світі, живе з нею і його полишає від роз’єднання. Тому плазма з кодом буття (псиінформаційний код, ідентифікатор, кодограма) й повертається в людину при зачатті як «іскорка Божа». Вона приходить від Душі з Духосфери і є представницею вищого порядку. Якщо все так, то людина насправді належить до вищого порядку «за образом і подобою», а в  проявленій частинці земного її буття є дещо для безмежності і вічності. Тож заклик мудреця з античних часів «себе пізнавати» був не просто закликом. Втім самопізнання і себерозуміння виявилися найскладнішими.

 

Тож бо, не завдяки «сліпій волі» і не з пустоти, а з Духосфери і завдяки своїй Душі відбувається «воскресіння», повернення з не-буття з одночасним «вдиханням» земного буття у визначеному часі, місці і саме людській, а не якійсь іншій плоті. Тому, отримавши стимуляцію квантами й іншого світу світла, з _________________________________________________________________

* Можливо, буває, й проявляється гострому зору та не завжди чомусь береться до уваги.                

чоловічого сімені перемагає одне і саме те, яке стає найсильнішим і має програму не простої людської природи: конкретний вид, стать, форму, подібність, певні характеристики, можливості, здатності і т. п. Тобто нова людина отримує свою індивідуальність і неповторність. Поряд з таким, буває, пригадує вона не лише своє минуле (минулі) буття. Проявляється воно радше від цілісності та єдності видимої й невидимої матерій, а також існуючого поєднання просторово-часового континууму (в плазмі таке фіксується). Стає також зрозумілим, якщо плазма покидає тіло людини, а потім повертається знову, нехай з часом і байдуже, що «проростає» майже нове буття, то неперервність такого процесу несе реальну нетлінність і незгубність людського, тож людина реально постає як і пришелець. У своїй первинності подібне може бути також причетним до розгадки зародження і появи життя на планеті Земля. Звідси й те, чому код її не може бути знищений чи розщеплений ніяким втручанням, як це робиться, наприклад, з генним кодом, порушення якого – найбільша ворожість людини щодо людини. Певно відліком земного буття достовірніше було б вважати також саме час запліднення, адже з цього просторово-часового відрізку розпочинається (чи продовжується) в потенційній повноті безкінцевість конкретного людського Буття. Тож ті народи, які цим переймаються, відразу налаштовуються на природно вищий космобіоенергетичний ритм.

 

Виходить, без передіснування не відбувається самого існування, і основна роль плазми з поверненням на землю – передача коду цілісного Буття. Власне, саме для цього вона повертається в матеріальне тіло й перебуває в ньому для фіксації одуховлення людини, без якого неможливі, наприклад, її здатність надзвичайно швидко пересуватися в просторі, спілкуватися на відстані, споглядати трансфізичні прошарки, долати хвороби, оновлювати фізичні сили не через харчі, а завдяки сприйняттю світлих стихіалей та ін. Тобто, бажаємо чи ні, відбуватиметься поступове включення можливостей колосально розвинутого, але все ще малодіяльного людського мозку, з все більшим одночасним наповненням його тією непростою чистотою помислів, думок і дій, які обов’язково приведуть до повернення втраченого зв’язку з Вищим. Безперечно, не всім піддається навіть така уява, одначе спочатку можна спробувати хоча б зрозуміти, оскільки це в силі розуму.  Взагалі все може виявитися значно простішим, ніж прийнято і видається.

 

Хай там як, а плазма з рівня атомарно-молекулярного і білково-органічного тіла йде на польовий рівень буття. Із земного людського – процесів турбот і різноманітних проблем – у цілком інший вимір і простір. Таке природне явище може також свідчити, що людське цілісне Буття має єдиний Вселенський цикл. Завершуючись у земному (9 міс. – лоно матері, 90 років – лоно-стан атмосфери), воно «перетікає» («мегастрибок» 90+0, швидкість нематеріального плану = 900 років) в лоно-стихію зоряного неба. Відбувається «вознесіння» на макрорівень, причому йде воно не прямо вертикально, а спіралеподібно, існує як в часі (9 міс. + 90 р. + 900 р. = 999), так і в просторі – лоно матері, лоно атмосфери, лоно зоряного неба, що й становить єдиний Вселенський цикл людського Буття. Звідси, певно, й мова про тисячапелюстковий Лотос.

 

Отже в людському цілісному Бутті відбуваються безперервні процеси піднесення й зішесття з відповідними перемінами. Чому вони так важливі? Оскільки існує вселенська одуховленість (увесь світ одуховлений, бо переважає духовна енергія), то, згідно з універсальним Законом тотожності і загальної єдності, потрібно бути з нею також в гармонії. Тож духовне піднесення веде не до чогось містичного, а до необхідного поєднання буття різних рівнів і станів. До того ж земний його період (9 + 90 = 99) по відношенню до цілісного – 999 триває всього-на-всього, як 10-місячна зупинка на планеті Земля. І хоча людині більше закарбовується в пам’яті чомусь сходження вниз, буває навіть із жахливою антиприродністю, все ж у своєму священному Бутті вона еволюційно піднімається. Безперечно, з новим народженням закріплюється щось і біологічно – без такого нормальний розвиток людських суспільств був би неможливим. Про це свідчать існування незліченних поколінь, тому з появою нових проявляються й значно вищі форми існування людини. Наприклад, вона може лишатися біоматеріальною, але з можливостями вищого енергетичного рівня. Однак не варто чекати на різкий вплив Вищих сил верхнього світу – Душі й Духа. Все відбувається також згідно Закону потреби й часу, інакше може зникнути вона у Всесвіті – і тілесно й енергетично духовно. Тож суть її найважливішого не в тому, що сама вона творить і навіть не як самоформується, усе це, безумовно, важливе та важливіше те, що в ній і з нею відбувається. Тобто, як вона насправді одуховлюється (олюднюється), як «дозріває» в ній плазма, через яку, завдяки постійним її «сигналам» назовні, Вищим пізнається сама вона у напрямі можливого піднесення. Розуміння плазми може надати ключ не лише до досконалішого пізнання людиною самої себе, а й зробити дотик до Душі, вічної Вселенської Жіночості, і до самого, можливо, першопочаткового імпульсу появи й утвердження Буття самої людини. Адже пізнання (чи спершу відчуття) плазми дозволить заглянути у своє земне буття з перспективою вічності. Поряд з таким, й саме людське життя змінилося б досить суттєво. Проте, чи готова до такого людина і велике суспільство до такого, адже неприпустимо, щоб принесло воно ще одне лихо, яке стане вже вселенським? Позаяк нерозумне захоплення своєю могутністю може принести реальну загрозу не лише земній спільноті і планеті Земля, але й значно масштабнішу… Напевно, епоха Водолія посприяє й прозрінню людини. Як не як, існування плазми є «ключем» до Неба й не дозволяє людському роду піти в Не-буття. Навіть тоді, коли виникають на Землі довготривалі катаклізми чи катастрофи (чи сам Апокаліпсис), код буття людини зберігається Вищими силами верхнього світу. Тому вона і саме людство не зникають і зникнути не можуть – такий «задум» Вищого Розуму.

 

Безумовно, розуміння і вивчення плазми ще попереду. Вона лишиться не назавжди таїною для людини. З часом ця прихована в ній «суща незрима природна дрібничка» стане також об’єктом пізнання науки. Допоки ж вона за її рамками. Поряд з таким, оскільки людина не замкнена система, покоління дослідників нової епохи відкриють в ній, безперечно, й нові рівні, досягнуть також загадкового і недоступного, а невиявлене і невиміряне стане більш виявленим і виміряним. Тоді таїна людини також їй проявиться. Можливо, виявитися вона всього лише сходинкою до іншої цивілізації або цивілізацій. Що не буде, але на поставлене запитання, «лишається що-небудь від людини після її смерті?», можна буде почути впевнене: «Звісно!».

 

Насамкінець, вельмишановний читачу, щодо душі, яку людина розмістила в замкнутому, обмеженому формою й часом тілі, про яку можна з її вуст також почути «тіла багато, а душі немає», або «душа потребує лікування, чогось забажала чи хоче чимось наповнитися…», – то все її psyche і лише душевний (не духовний) світ. Звідси фізична або душевна бадьорість, чи навпаки, сум’яття, неспокій, напруження, образи, хвороби і т. п. Адже душевне і духовне – то зовсім різне. Що ж до насправді Душі,  безсмертної представниці Вищого Розуму щодо людини, то Вона поза її тілом, і ключ до Неї – плазма.

 

Пройде час, і тих, хто житиме через сто і більше років, усе це, можливо, не так вже й цікавитиме. Як і те, що вчора було неможливим, сприймається тепер належним. Так й очікувана істина може виявитися значно ближчою, ніж здається.