Стаття з книги "Таїна людського буття". Автор Гречка М.Я.
22.01.2020

Про таїну плазми як матрицю воскресіння.

 

Безумовно, відповіді на вищезазначені питання ще немає, але вічно такого не може бути, бо життя-буття людини не лише одні органічні процеси, пов’язані з її тілом – дивним і найвеличнішим творінням матерії. Є й неорганічні. Тобто є субстанція кінцевого життя і субстанція продовження її буття, тому й різна дійсність, що рухає нею. Якщо так, тоді в чомусь є сенс життя на Землі, а потім і самої смерті, як порубіжжі нової прояви? Що, коли остання, як Закон універсуму, дійсно несе не кінець всьому, а вкрай необхідну Природі переміну і вищу природну мудрість? Адже існує цілісність і єдність нижчого й вищого, матеріального і духовного. Зрима сторона життя – то всього тільки видимі фізико-хімічні (біологічні) процеси. Цілісне ж Буття – не лише вони. Тому в людському житті воно й важливіше за тимчасове земне перебування. Все воно, безперечно, потребує більш глибоких наукових досліджень з пізнанням також ідеального. На жаль, людський розум хоча й розпізнає крок за кроком зовнішній світ, допоки безсилий проникати в найвищий його духовний. Він просто чомусь його не фіксує, тому інформація про нього майже не доступна. До того ж, матеріальний достаток продовжує протиставлятися духовному, мовляв, яка ж без нього духовність. Так, матеріальні умови – справа важлива, але не основна. Плотське чи предметне – то лише зовнішня сторона, де у Природи є, дійсно, багато безцінних скарбів, проте для людини – в ній самій є дещо, що їй найцінніше і завжди вічноприсутнє. У змінених станах, у підвищеному сприйнятті, буває, навіть інтуїтивно воно їй відкривається, тому не тільки здогадується, що з’ява її відбулася «за образом і подобою», а й в самій ній є щось загадкове і глибоко утаємничене, можливо, й першопочаток самої себе. Тож, благо тим, хто не лише дізнався про все це, але й впіймав насправді проблиск(и) вищого блага – summum bonum (лат.). Однак, де те дещо, що воно собою являє і для чого, на жаль, ще не знає. Звідси й життя-буття її недосконале і цілком незрозуміле. Тим не менш, вивчаючи й вищі енергії, має бажання зрозуміти також свою таїну. Тобто, лишаючись у тривимірному світі, йде вже за більш високою своєю «програмою».

 

Що не є, але в явищах Природи насправді є дещо, що не проявляється людині повністю. Тобто, воно їй проявляється, але мозок не сприймає такі сигнали, не фіксує і не відбиває таку матерію чи інформацію про неї. Проте, не знаючи, що є воно в дійсності, вона здебільшого погоджується як з реально існуючим. Наприклад, звідкілясь з’являється внутрішня незримо-творча праця, свої думки, здатності чи інтуїція. Вони належать також до ідеального, але що воно ідеальне – мало хто й знає. Звично говорять: то ніщо, але думка все ж проявляється й існує… Або час від часу людина відчуває вплив якоїсь нез’ясованої діючої сили, чи звідкілясь проявляється в неї те, що її зупиняє, навіть залякує. Вона навіть не здогадується, чому й що саме відбувається, коли з невідомої для неї причини, далеко до останнього вдиху, життя чомусь обривається і враз настає фізична смерть. Людина, буває, полишає цей світ раніше, ніж того бажає. Чому в такому випадку її тіло (організм) не має вибору? Чи всі функції, які закладені в нього Природою, назавжди зупиняються чи щось, «не бажаючи» вже перебувати, покидає його? Мабуть, існує в ній якийсь ще феномен, природа якого не відома… Повні знання про все це, як і про виникнення на Землі людського буття, перебувають все ще десь за межами, хоча час від часу дещо приходить людині й «звідтіля», буває, зовсім не очікувано. Немовби як у кіно, коли окремі картинки фільму не несуть зрозумілості про що в ньому йдеться, лише в кінці настає відповідь. Певно й тому, бо тіло – клітинне, тимчасове, тож і відчуття здебільше природно не одвічні, всього лише тілесно біофізичні. Тим не менш, як зазначалося, має в собі дещо й від іншого світу – духовного. Що не є, все ж таки, чи може людина пізнавати сама себе і через себе глибше й ширше середовище свого цілісного Буття, щоб стати просвітленішою? Чи має вона, як індивід, також всезагальне значення і той насправді в собі феномен, яким можна було б пояснити не випадковість своєї появи? Не претендуючи на всеохопленість, спробую дати  відповідь на все це, привернувши одночасно увагу читача на особливий зв'язок людського земного буття з вищим його рівнем – неземним. Тобто на те природне явище, яке є надзвичайно важливим для людини, являє сокровенне ядро і серцевину її суті з можливим духовним першопочатком і визначається їй значно раніше, ніж ім’я, з яким повсякчас ототожнює себе протягом життя.

 

Коли енергія життя людини зникає, з її змертвілого тіла вивільняється майже невідчутним подувом стійке сконцентроване утворення, незрима мікроплазма дещо суще не для одного земного людського буття. Це післяпосмертне загадкове явище може бути у вигляді іскорки, мікрозгущення, кульового (сферичного) клубочка, немовби як хмаринка, німб чи тінь безтілесної надтонкої і нетлінної форми (про три останні, що бувають блідо зримі, у II частині). Але, якої б форми ця проява не була по завершенні життя, вона – досить щільне утворення, за його межі ніколи ніщо не виходить, оскільки має навколо себе міцну захисну оболонку. Тож порушити його чи проникнути в нього ніщо не може, окрім все проникаючої духовної енергії. Прикладом подібного може бути майже невловиме, з колосальним безперешкодним проникненням, нейтрино, у якого відсутні знані енергетичний заряд і маса й інертно у взаємодії. Тож таке, з зазначеною характеристикою, зрозуміло, не може бути залишковою енергією останніх біохімічних процесів, як реакції атомів щільної матерії, чи останньою мислеволею людини. Звідси й визначення «плазма» умовне: воно не пояснює повної суті, стан якої не відповідає повністю надтонкому утворенню невидимій представниці вищих світів. Тим не менш, деяка зовні схожість і за відсутності іншої, продовжу ним користуватися для загального розуміння, допоки не буде сформульована належна назва цьому особливому природному вищу. Зазначу також два принципово важливі моменти. Перший, існує побутово-усталена думка, яка спрямовується до загальноприйнятої і ніби справжньої, тому й штампується в маси, мовляв, то душа покидає тіло людини. Але чи насправді вона в її тілі і чому за нього не бореться? А потім, чи здорова сама, чи хвора, чи квола, чомусь покидає його і кудись «відлітає»… Однак людина повсякчас впливає на неї, лікує як може, а коли вона покидає її, ще й просять упокоїти душу належним чином у безмежному просторі. Безсумнівно, перебування її в тілі є досить зручним, особливо для виправдання різних забаганок, мовляв, то «душа забажала». Проте протягом буття людства ніяким чином не виявлено і не підтверджено перебування її в тілі, як лишається й незрозумілим, з чого саме розпочинається «божественне» походження людини? З чого воно складається чи що може собою являти? Тобто, що є найвищим і беззаперечним у людині фактом. На жаль, й донині відсутні достовірні його докази, хоча наявність спрямованої дії – Провіденційного початку і неминучого його завершення  – буває часом досить відчутне. Другий момент. Дехто скаже, плазма – то просто відбиток людської психіки чи проява матерії субстанції думки, насправді її немає, якщо не виявлено за стільки років. Дійсно, вони можуть щось породити. Але ж донедавна і про іонне випромінювання (ауру людини), як результат не тільки обміну речовин в тілі, майже нічого не знали. Тож дійсна реальність може бути цілком іншою. До того ж, сам простір проживання людини не цілком одноматеріальний, він має в собі й елементарні часточки вищих енергетичних властивостей. Прикладом чого є телепатія – передача думки в надтонкому рівні, та подібне інше. Воно свідчить, що у своїй первинності людина отримала у спадок й тонку систему засвоєння вищих енергій. Здавалось би, в процесі еволюції така її система повинна тільки вдосконалюватися, натомість навпаки, все більше чомусь спрощувалася й вищі енергії від неї віддалялися. Тож повернення до них – це майбутні можливості насправді людського розвитку.    

 

Втім, що далі, коли людина йде з життя? При нуменальному переході факту смерті саме довговічного людського буття не відбувається. Проходить лише звична зміна природного порядку існування з природним розподілом складових, в процесі чого органічне тіло, створене за законами і правилами земної матеріальної природи і їм підпорядковане, зримо скидається – не для іншого воно середовища. Тобто, коли організм помирає, йде його невпинний розпад і перетворення в інше земне (буває його й нетлінність, але то зовнішня лише ознака). Що ж до його не речовинного, – насправді нетлінного і незримого з нього прояву, – то з згасанням життя, «воскресає» плазма, яка вмить* вивільняється і на гіпершвидкості прямує вже по невидимій «срібній ниточці» (використано образно) в реліктову матерію зоряного неба, в Духосферу до насправді Душі (про них окремі розповіді), безсмертної сутності Вищого Розуму, на яку покладене піклування людиною. Саме Вона є її Матір Суща, адже у Вищого Розуму людина не одна, космічні масштаби – міріади зірок, галактики, їх народження, життя і смерть. Хай там як, але з тіла вивільняється тільки «зріла» мікроплазма: жива енергія в надмалому об’ємі – близько 200 мікрометрів/енергем (50Х4, де перша цифра – розмір тієї тонкої енергетичної структури, в якій твориться життя і «биття» хвиль у процесі запліднення, а друга – розгортання і розвиток матерії)**. Така плазма – внутрішнє і зовнішнє credo й план людини (не матеріальне в людському розумінні, а духовне), і головне в ньому – код подальшого людського буття вже в іншому стані***. Сама плазма – тонкоенергетичне безтілесне утворення, цілком відмінне від біологічної творчості Природи, але, як особлива реальність, є крихітною Її часточкою цілісності. Потім, як божественна іскорка, плазма з кодом нового буття знову повертається (притягується) на землю, можливо, не перший вже раз, в час найвищих стосунків батьків в єдине їхнє енергетичне поле в стані Любові (подібне притягується подібним), в результаті чого відбувається цільова передача енергоінформації для особливого запліднення клітини. Тобто, особливе людське трансцендентного рівня вже існує і надається з самого започаткування. З приходом зовні, плазма ніби вривається в їх інтимне й хвильові кванти її (інформаційного світла?) впливають на фундаментально-ідеальні процеси. Затим, як духовний початок «вростаючи» в нове творіння і ним становлячись, вона разом зростає (наповнюється духовним) в скритій його системі, пов’язаній з енергіями тонких світів. У тому вагінно-вакуумному просторі, який існує поміж молекулами й атомами тілесного, у його міжклітинних каналах, по яким тече духовна енергія та відбувається наповнення

_________________________________________________________________

* Буває, просто анігілюється, «переливається» як ідеальне в інший вимір, або проходить  квантовий поштовх. У субатомному світі квантове «спілкування» ведуть між собою фотони на величезних відстанях. Науці відомий також водень, який легко виходить (підіймається) в Космос.

** Може існувати й складніша її формула з менш об’ємною складовою.

***Адже й зв’язківці, застосовуючи той чи інший код, в т.ч. самий досконалий, забезпечують певні показники таємничої секретності в невидимій передачі інформації.

клітин духовним (коли є воно в дійсності). Тобто, в тонкій і надтонкій його мікроструктурі (в т.ч. шишкоподібному тілі – епіфізі, як залишковому і добре не вивченому ще, вібруючому й на інших частотах, центрі, безпосередньо пов’язаному з серцем), де також проходять процеси мислення, чуттєвості, проявляється осяяння, зберігається постійність й незайманість внутрішнього середовища. Чи не звідси здавна й говориться про щастя: воно не сліпе, має невидиме око на самому тім’ячку, на маківці. При цьому згадується і «наге вухо». Напевно є зв'язок плазми й з стовбурними клітинами, оскільки на етапах їх відмирання є її зростання. Втім, коли єдиним механізмом росту живого організму є поділ його клітин, то що ж лежить в основі наповнення плазми, який тут існує «механізм», лишається лише гадати. 

 

Хай там як, але таїна людини перебуває в ній самій, вона поєднує її внутрішній і зовнішній світи дивовижним органом, який сприймає (засвоює) й інші частоти енергій. Тобто людина, як біологічний вид і носій плазми, має в собі «часточку» Творця і Його Вищих сил – Душі й Духа. Позаяк плазма від Них, то вона являє в своїй суті Їхнє найвище в людині духовне – її ядро, серцевину, матрицю і насправді людське «Я» цілком відмінне від матеріального. Тому ніяк не може відноситися до «царств» тваринного, рослинного чи мінерального світів. Через плазму людина може утримувати з Ними триєдиний тонкодуховний зв'язок і цілісність світу. Тому як найінтимніше її «Я», вона повністю співвідноситься з тілесною структурою людини, з тілесним її зростанням, а потім старінням, але перебуває в найпотаємнішім її місці, до якого допоки ніхто не може проникнути, бо розпізнати не вдається. Звідси й 9/10 мозку зримо лишається не використаним. Плазма веде себе в організмі також безсторонньо, не ототожнюючись з ніякими матеріальними об’єктами, наприклад, як інформація, носієм якої, як відомо, є мозок. У тілі вона дотримається переважно стану повного «нейтралітету». З тілесним його зростанням, а потім старінням, вона фіксує лише процеси одуховлення людини (становлення нового Адама). Звідси напевно й те, чому відкрито не може ще діяти в людині і той орган (механізм), який передавав би відчуття руху до смерті чи час самого її приходу. Оскільки привноситься плазма як код цілісного людського Буття, то є в ній також минуле (с-вість), сучасне (мораль) і майбутнє (уява). Якщо хоч одне з них відсутнє, наприклад, уява, можна бути впевненим – відсутня в ній також плазма. Звідси, можливість й «вознесіння», зрозуміло, що і «воскресіння»… Відбувається скидання-вмирання як простої земної істоти. Тож не всі й зазнають чи  відчувають в мить тяжкої розлуки з плоттю те торжество, за яким потім високий прилив благодаті. Таким чином, в тілі постійно йдуть незримо-загадкові і абсолютно незбагненні ще процеси.

 

Сама плазма може складатися з мало енергійних, майже невагомих вітальних, духовної енергії, часточок, сукупна концентрація яких в певний обсяг відбувається лише при «дозріванні», чим засвідчує свій стан завершеності і можливості поєднатися з Душею. За плазмою Душа визначає, наскільки людське одуховлене і може відповідати вищому. Тож бо, «відчувши» нестримну потребу в іншому бутті, плазма перестає підкорятися земним законам й виходить з матеріальної оболонки – в її властивостях стають переважати «космічні» чинники. Що й зрозуміло: подібне йде до подібного. Завершивши таким чином земні справи і звільнившись від тіла, – вийшовши з матеріальної оболонки і витримуючи колосальне перевантаження, – вона не відлітає кудись у «небеса», а переходить в Духосферу (Едем), де відбувається її «особиста» зустріч з Душею, після чого отримує цілком іншу форму буття.

 

                                                                                      II

 

І все ж, чому людина ніяким чином свою плазму не бачить і не відчуває? Чому це особливе природне явище так і лишається для неї непомітним?* Причина не лише в недостатній освіченості, але і в тому, що лишається складність у її фіксації. По-перше і головне: тут присутні різноматеріальні світи і Вищим плазмі не дозволено прийняти стан і вид звичної грубої матерії і її «владарювання» над нею. Також не може бути її в тих, хто започаткований не в енергії Любові, без «божественної іскорки» і вищого тепла. Тобто, якщо в батьків Вона відсутня, то відсутня й триєдність їх з Вищим. В такому разі плазма їм не привноситься. Чи не звідси підміна Любові на секс та «сексування» для простого існування? Виходить, якщо плазма не привнесена і її немає, може йтися лише про дотримання людиною моральних засад, пов’язаних з її psychе, і прийнятими в суспільстві законами. По-друге, коли плазма і є, вона може не «дозріти», наприклад, ледь наповнитись і не набути необхідної якості для відповідності іншому простору-виміру. Тоді вона також не вивільняється, а скидається разом з тілом, оскільки стає нецікавою для іншого енергетичного рівня. Проте перебуває в ньому до того часу, допоки людина зберігає можливість жити і одуховлюватися. Тобто, передумовою успіху «вознесіння» є її «дозрівання» (тут навіть смерть рівності не дає). Буває навіть вивільняється та чомусь затримується не витребуваною (таке не варто упускати для її вивчення). Звідси й певна зримість її у вигляді загадкового без температурного і немовби люмінесцентного блідого свічення. Чи не можлива тут розгадка й примар, що блукають між землею і небом як тіні? По-третє, плазма поза часом і простором, у яких перебуває тіло, її світ не матеріально-фізичних, а тонких енергій і лежить за межею доступного як для відкритості ока усім кольорам**, так і для сучасних технічних засобів та приладів. Однак, _________________________________________________________________

* Можливо, буває, й проявляється гострому зору та, не маючи здатності зрозуміти, не завжди береться до уваги.                

** Що було б, коли б ураз воно отримало доступ до всього хвильового електромагнітного спектра? Натомість людина володіє  лише вузенькою щілинкою, через яку споглядає світ.

як зазначалося, може мати певний слід, бо кванти відомого світла є також різного енергетичного рівня і можуть з нею взаємодіяти (якось збуджувати) Також у неї, як духовної енергії, відсутні хвильові прояви біоелектромагнітного, біорадіологічного та іншого знаного продукування. Тому й виявити її звичним шляхом пізнання молекул, атомів, електронів чи хромосом не вдається. До того ж вона вмить стає належною до тих невидимих просторів, які закрилися для людини, можливо, у зв’язку з недобрим бажанням для себе їх «освоїти». Чи не звідси й те, що отримала притлумлену здатність сприймати електромагнітні поля, чути інфра- та ультразвуки, бачити ультрафіолетові промені тощо? В той же час не полишена здатності до добра, може випромінювати життєрадісність, духовне благородство, творчість. Тобто, який внутрішній плин, такий і зовнішній прояв. Певно, звідси й вислів: «не родись розумним, а родись щасливим (щастя дорожче розуму)». Отже зрозуміло, земне буття людини – не лише хімічна лабораторія, йому притаманні й інші стани. Тому плазма й не «розчиняється» в безмежному просторі Всесвіту, продовжує розправляти «срібну нитку» для подальшого буття. І все ж, чому Душа забирає плазму, а не полишає її на Землі? Можливо, й тому, щоб на енергетичному рівні в іншій формі та виді «зримо засвідчити звідтіля» вади і допущені помилки та не повторювати при поверненні. 

 

До якої з енергій може належати плазма? Якщо в ній часточки духовної енергії і «дозріває» вона одночасно з одухвленням людини, а потім йде до Душі в Духосферу, то, звісно, до духовної. Звідси й привноситься в людину як матриця її буття і започатковує, поруч з матеріальними також духовні цінності, які є ієрархічно вищими. Яку роль насправді відіграє плазма на різних етапах еволюційного розвитку людини? Розуміння такого, звісно, ще попереду. Допоки ж її незнання свідчить про неготовність до її пізнання. Тут можуть мене застерегти, мовляв, цим світом закінчується реальність, тим – розпочинаються ілюзії. Але є приклади й іншого. Згадаймо дивовижні прояви і чудо властивостей гелію або незайманих ще нейтрона чи бозона – «частинок (цеглинок) Бога», споконвічну присутність на Землі мікрохвиль, якими лиш недавно навчилися користуватися. Відкриття тільки в 60-тих роках минулого століття феромонів – речовини-сигналізатора пристрасті, а пізніше – й нанобактерій. Або, чи можливе таке без єдності з Вищим, коли при заплідненні, при повній відсутності нервової системи, як по команді розпочинає ділитися одна клітина. Навіть не дві чи більше, взаємодіючи разом. Фактично в одній клітині розпочинає проявлятися закладена в ній сила, вона ділиться й продовжує нескінченно потім ділитися, при цьому звідкілясь «знає», в якому напрямку потрібно їй ділитися. А з неї проявляється земна плоть і, о чудо… досить швидко виникає само мікросерце – зримий орган нового життя, який також «самостійно» розпочинає працювати і функціонує до повного його завершення й зупиняється назавжди з незрозумілої  команди. Отже, завдяки гармонійним обопільним зв’язкам, людина появляється від триєдності в цьому світі, живе з нею і його полишає від роз’єднання. Тому плазма з кодом буття (псиінформаційний код, ідентифікатор, кодограма) й повертається в людину при зачатті як «іскорка Божа» й існує не заради самої себе, а для продовження людського Буття. Вона приходить від Душі з Духосфери, є представницею вищого порядку і не орієнтована на час чи тіло, лише на одуховлення. Якщо все так, то людина насправді належить до вищого порядку «за образом і подобою», а в  проявленій частинці земного її буття є дещо й для безмежності і вічності. Тож заклик мудреця з античних часів «себе пізнавати» був не просто закликом. Втім самопізнання і себерозуміння виявилися найскладнішими.

 

Тож бо, не завдяки «сліпій волі» і не з пустоти, а з Духосфери і завдяки своїй Душі відбувається «воскресіння», повернення з не-буття з одночасним «вдиханням» земного буття у визначеному часі, місці і саме людській, а не якійсь іншій плоті. Тому, отримавши стимуляцію квантами й іншого світу світла, з чоловічого сімені перемагає одне і саме те, яке стає найсильнішим і має програму не простої людської природи: конкретний вид, стать, форму, подібність, певні характеристики, можливості, здатності і т. п. Тобто нова людина отримує свою індивідуальність і неповторність. Поряд з таким, буває, пригадує вона не лише своє минуле (минулі) буття. Проявляється воно радше від цілісності та єдності видимої й невидимої матерій, а також існуючого поєднання просторово-часового континууму (в плазмі таке фіксується, але поєднання з собі подібними не відбувається). Стає також зрозумілим, якщо плазма покидає тіло людини, а потім повертається знову, нехай з часом і байдуже, що «проростає» майже нове буття, то неперервність такого процесу несе реальну нетлінність і не згубність людського, тож людина реально постає як і пришелець. У своїй первинності подібне може бути також причетним до розгадки зародження і появи життя на планеті Земля. Звідси й те, чому код її не може бути знищений чи розщеплений ніяким втручанням, як це робиться, наприклад, з генним кодом, порушення якого – найбільша ворожість людини щодо людини. Певно відліком земного буття достовірніше було б вважати також саме час запліднення, адже з цього просторово-часового відрізку розпочинається (чи продовжується) в потенційній повноті безкінцевість виникнення (що є якраз народження) конкретного людського Буття. Тож ті народи, які цим переймаються, відразу налаштовуються на природно вищий космобіоенергетичний ритм.

 

Виходить, без передіснування не відбувається самого існування, і основна роль плазми з поверненням на землю – передача коду цілісного Буття. Власне, саме для цього вона повертається в матеріальне тіло й перебуває в ньому для фіксації одуховлення людини, без якого неможливі, наприклад, її здатність надзвичайно швидко пересуватися в просторі, спілкуватися на відстані, споглядати трансфізичні прошарки, долати хвороби, оновлювати фізичні сили не через харчі, а завдяки сприйняттю світлих стихіалей та ін. Тобто, бажаємо чи ні, відбуватиметься поступове включення можливостей колосально розвинутого, але все ще малодіяльного людського мозку, з все більшим одночасним наповненням його тією непростою чистотою помислів, думок і дій, які обов’язково приведуть до повернення втраченого зв’язку з Вищим. Безперечно, не всім піддається навіть така уява, одначе спочатку можна спробувати хоча б зрозуміти, оскільки це в силі розуму.  Взагалі все може виявитися значно простішим, ніж прийнято і видається.

 

Як не як, а плазма з рівня атомарно-молекулярного і білково-органічного тіла йде на польовий рівень буття. Із земного людського – процесів турбот і різноманітних проблем – у цілком інший вимір і простір. Таке природне явище може також свідчити, що людське цілісне Буття має єдиний Вселенський цикл. Завершуючись у земному (9 міс. – лоно матері, 90 років – лоно-стан атмосфери), воно «перетікає» («мегастрибок» 90+0, швидкість нематеріального плану = 900 років) в лоно-стихію зоряного неба. Відбувається «вознесіння» на макрорівень, причому йде воно не прямо вертикально, а спіралеподібно, існує як в часі (9 міс. + 90 р. + 900 р. = 999), так і в просторі – лоно матері, лоно атмосфери, лоно зоряного неба, що й становить єдиний Вселенський цикл людського Буття. Звідси, певно, й мова про тисячопелюстковий Лотос. Після такого цілісного відбувається нове її народження. Зрозуміло, не з нічого, а з того самого коду, що мала вже плазма. Тож невпинно йде природний процес її «зникнення» і появи, «вознесіння й воскресіння».

 

Отже в людському цілісному Бутті відбуваються безперервні процеси піднесення й зішесття з відповідними перемінами. Чому вони так важливі? Оскільки існує вселенська одуховленість (увесь світ одуховлений, бо переважає духовна енергія), то, згідно з універсальним Законом певної тотожності і загальної єдності, потрібно бути з нею також в гармонії. Тож духовне піднесення веде не до чогось містичного, а до необхідного поєднання буття різних рівнів і станів. До того ж земний його період (9 + 90 = 99) по відношенню до цілісного – 999 триває всього-на-всього, як 10-місячна зупинка на планеті Земля. І хоча людині більше закарбовується в пам’яті чомусь сходження вниз, буває навіть із жахливою антиприродністю, все ж у своєму священному Бутті вона еволюційно піднімається. Безперечно, з новим народженням закріплюється щось і біологічно – без такого нормальний розвиток людських суспільств був би неможливим. Про це свідчать існування незліченних поколінь, тому з появою нових проявляються й значно вищі форми існування людини. Наприклад, вона може, лишаючись біоматеріальною, отримати високоенергетичне тіло для вищих також станів і з можливостями вищого енергетичного рівня, де відсутнє все суб’єктно-об’єктне. Адже й нині через людину проходять фантастичні потоки не одної інформації, але й інших енергій. Однак не варто чекати на різкий вплив Вищих сил верхнього світу – Душі і Духа, Їх світового розумного інтелекту. Все відбувається згідно Закону потреби і часу, інакше може зникнути вона у Всесвіті – і тілесно, й енергетично. Необхідно також їй самій навчатися входити в резонанс з вищими енергіями. Тож суть її найважливішого не в тому, що сама вона творить, а як самоформується і, безумовно, те, що в ній і з нею відбувається. Тобто, як вона насправді одуховлюється (олюднюється) і як «дозріває» в ній плазма, через яку, завдяки постійним її «сигналам» назовні, Вищим пізнається сама вона у напрямі можливого піднесення. Розуміння плазми може надати ключ не лише до досконалішого пізнання людиною самої себе, а й зробити дотик до Душі, вічної Вселенської Жіночості, і до самого, можливо, першопочаткового імпульсу появи й утвердження Буття самої людини. Адже пізнання (чи спершу відчуття) плазми дозволить заглянути у своє земне буття з перспективою вічності і надасть можливість зрозуміти, чи сама керує своїм життям? Поряд з таким, саме життя змінилося б досить суттєво. Проте, чи готова до такого людина і велике суспільство, позаяк неприпустимо, щоб суттєві переміни принесли ще одне лихо, яке стане вже вселенським? Оскільки нерозумне захоплення своєю могутністю може принести реальну загрозу не лише земній спільноті і планеті Земля, але й значно масштабнішу… Напевно, епоха Водолія принесе й прозріння людини. Як не як, існування в ній плазми – то її «ключ» до Неба й не уможливлює людському роду піти насправді в Не-буття. Навіть тоді, коли виникають на Землі довготривалі катаклізми, катастрофи, нехай сам Апокаліпсис, код буття людини зберігається Вищими силами верхнього світу. Тому вона, як провідник людства, не зникає і зникнути не може – такий «задум» Вищого Розуму.

 

Безумовно, розуміння і вивчення плазми ще попереду. Вона лишиться не назавжди таїною для людини. З часом ця прихована в ній «суща незрима природна дрібничка» стане також об’єктом пізнання науки. Допоки ж вона за її рамками. Поряд з таким, оскільки людина не замкнена система й живе на тонкій межі пізнаного і невідомого, покоління дослідників нової епохи, отримавши сміливе глибинне бажання пізнати себе, введуть її в мову свого мислення і відкриють в ній нові для себе рівні, досягнуть також загадкового і недоступного, а невиявлене й невиміряне стане більш виявленим і виміряним. Тоді таїна людини також їй проявиться. Можливо, виявитися вона всього лише сходинкою до іншої цивілізації чи цивілізацій. Що не буде, але на поставлене запитання, «лишається що-небудь від людини після її смерті?», можна буде почути впевнене: «Звісно!».

 

Насамкінець, вельмишановний читачу, щодо душі, яку людина розмістила в замкнутому, обмеженому формою й часом тілі, про яку можна з її вуст також почути «тіла багато, а душі немає», або «душа потребує лікування, чогось забажала чи хоче чимось наповнитися…», – то все її psyche і лише душевний (не духовний) світ. Звідси фізична або душевна бадьорість, душевні якості, чи навпаки, сум’яття, неспокій, напруження, образи, хвороби і т. п. Адже душевне і духовне – то зовсім різне. Що ж до насправді Душі,  безсмертної представниці Вищого Розуму щодо людини, то Вона поза її тілом, і ключ до Неї – плазма.

 

Пройде час, і тих, хто житиме через сто і більше років, усе це, можливо, не так вже й цікавитиме. Як і те, що вчора було неможливим, сприймається тепер належним. Так й організація сучасної матерії чи очікувана істина можуть виявитися значно ближчими, ніж здається.